Спроба порятунку майна на мільйони: як фігуранти справи кооперативу «Династія» намагалися сховати активи від НАБУ

У той час як детективи Національного антикорупційного бюро України завершували підготовку офіційних підозр у провадженні щодо житлового кооперативу «Династія», організатори та учасники проєкту вже розробляли комплексний план із виведення свого майна з-під загрози майбутнього судовому арешту та вилучення в дохід держави. Деталі цих тіньових домовленостей оприлюднив народний депутат Ярослав Железняк, детально описавши кілька ймовірних сценаріїв, за допомогою яких елітні об’єкти нерухомості загальною вартістю у мільйони доларів мали вивести з правового поля.

Перша комбінація базувалася на передачі прав на земельні наділи пов’язаним особам через механізм боргових зобов’язань. Організатори планували заснувати нову юридичну особу під виглядом стороннього «Інвестора», яка б формально не мала жодного відношення до Андрія Чернишова. Ця новостворена фірма мала викупити земельні ділянки в кредит, після чого на майно одразу накладався б тягар іпотеки, що змусило б державу в судах конкурувати за право власності з цим штучно створеним кредитором.

Інша стратегія полягала в суттєвому штучному зменшенні офіційної вартості зведених котеджів. Попри те, що ринкова ціна кожного такого об’єкта нерухомості наближається до 2 мільйонів доларів, у бухгалтерській звітності було відображено лише близько 10 відсотків від реальних капіталовкладень. Фігуранти планували залучити лояльного експерта з оцінки, який би легалізував таку мінімальну вартість у своїх висновках, що автоматично зняло б претензії контролюючих органів щодо легальності походження витрачених на будівництво коштів.

Ще один підхід полягав у реалізації об’єктів під виглядом будівельних напівфабрикатів чи матеріалів. З огляду на те, що споруди ще не пройшли процедуру офіційного введення в експлуатацію та відсутні в державних реєстрах, їх планували реалізувати підконтрольному «Інвестору» за документами як звичайну сукупність купленої сировини. Таким чином, з юридичної точки зору готових будинків на ділянках просто не існувало б, що унеможливило б накладення на них будь-яких санкцій чи обмежень з боку правоохоронців.

Наступний етап передбачав повне юридичне оновлення статусу об’єктів нерухомості шляхом зміни власника. Афільована компанія-«Інвестор» мала самостійно зареєструвати ці будинки на себе, позиціонуючи їх як абсолютно нове будівництво. За такою документальною схемою компанія виглядала б повністю чистим суб’єктом, який законно придбав землю та звів житло виключно з куплених на ринку матеріалів, повністю розірвавши будь-який паперовий зв’язок із підслідними особами.

Заключний маневр у цій схемі передбачав організацію фіктивного перепродажу майнового комплексу через систему відкритих торгів. Весь актив збиралися виставити на електронний аукціон, де переможцем мала стати ще одна заздалегідь визначена компанія-«Девелопер». Проходження через процедуру офіційних торгів автоматично надавало б новому власнику юридично захищений статус «добросовісного набувача», що за нормами чинного Кримінального кодексу України робить майно повністю недосяжним для процедури спецконфіскації.