Питання про те, хто насправді контролює компанію Fire Point, яка стала одним із найпотужніших постачальників озброєння для Збройних Сил України, знову перетворилося на епіцентр суспільної та політичної дискусії. Поштовхом до нового витку розслідування стали оприлюднені журналістом Михайлом Ткачем з видання «Українська правда» аудіозаписи, які наразі фігурують у матеріалах слідства НАБУ та САП. Про деталі цієї справи повідомляє Центр протидії корупції.
Опубліковані дані свідчать про те, що відомий бізнесмен Тімур Міндіч у приватних розмовах із тодішнім міністром оборони Рустемом Умєровим детально обговорював умови державних контрактів та нюанси операційної діяльності Fire Point. Примітно, що у спілкуванні з очільником оборонного відомства Міндіч використовував щодо підприємства займенник «наша». Пресслужба Міністерства оборони, відповідаючи на запити медіа, назвала комунікацію міністра з бізнесом звичним робочим процесом, проте це не прояснює статус пана Міндіча, який юридично не значиться ані серед власників, ані в керівному складі компанії.
Офіційна структура Fire Point залишається незмінною: Денис Штілєрман задекларований як єдиний власник (97,5% статутного капіталу) та головний конструктор. Проте зміст згаданих «плівок» вказує на ймовірний вирішальний вплив Тімура Міндіча на стратегію розвитку, зокрема в питаннях залучення іноземного капіталу. На записах зафіксовано обговорення потенційної угоди з арабським оборонним холдингом EDGE щодо продажу частки Fire Point. Сума транзакції оцінювалася в сотні мільйонів доларів, а умови передбачали схему «кеш-аут» — фактичну виплату величезної суми безпосередньо власнику. Хоча на початку 2024 року АМКУ заблокував продаж 30% частки компанії холдингу EDGE за 760 мільйонів доларів, у разі успіху формальний власник міг би отримати близько 380 мільйонів доларів чистого доходу.
Стрімка трансформація Fire Point із маловідомого суб’єкта у 2023 році на стратегічного отримувача мільярдних держзамовлень змусила Центр протидії корупції детально вивчити професійне минуле Дениса Штілєрмана. Аналіз реєстрів, судових рішень та архівних даних показав, що Штілєрман часто маніпулює фактами у своїх публічних виступах. У його біографії виявлено дані про судові спори щодо російського громадянства, масштабні проєкти нерухомості в РФ, тісні бізнес-зв’язки з функціонерами російського ВПК та величезні кредитні зобов’язання.
Історія Штілєрмана на території країни-агресора розпочалася ще в 90-х роках, коли він, виїхавши з Києва, навчався в Московському фізико-технічному інституті під батьковим прізвищем Данілов. Російські міліцейські бази містять записи про затримання студента 4-го курсу Дениса Данілова за крадіжку в Москві у 1995 році. Пізніше, у 2002 році, його засудили за статтею «Шахрайство» до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки за заволодіння коштами ЗАТ «ИФК МФР Инвест» на суму понад 2 мільйони рублів за допомогою підробних документів.
З 2003 року Штілєрман розгорнув у Росії масштабний бізнес. Його компанія ТОВ «Деймос» (згодом «Агрофірма Пирогово») у 2008 році вивела у приватну власність 1,5 тисячі гектарів землі в Московській області всього за 2,5% від ринкової вартості — сотка землі коштувала 9 рублів (близько 32 центів). Цей скандал був настільки резонансним, що Путін у статусі прем’єра доручав ФСБ та МВС вжити заходів. Згодом ГСУ РФ розпочало справу про шахрайство, проте вона з часом розвалилася. Частина цих земель була забудована ЖК, пов’язаними з бізнесменом Годом Нісановим та однокурсником Путіна Ільгамом Рагімовим. Станом на 2019 рік ці землі використовувалися як застава для отримання кредитів на десятки мільйонів доларів, зокрема через панамські офшори, що належали батькові Штілєрмана, Леоніду Данілову. Останній, до слова, фігурує в Panama Papers як власник офшорів Archer Enterprises S.A., Haycraft Resources Inc та Quarter development corp.
Серед імовірних партнерів Штілєрмана в Росії фігурував Юрій Зінкін, людина з оточення співробітників ФСБ, раніше засуджена за відмивання коштів через банк ABLV. Фото розкішного автомобіля Зінкіна перед головною будівлею спецслужби на Луб’янці лише підтверджує його впливовість. Окрім цього, Штілєрман мав спільний бізнес із Ярославом Карповим — топменеджером російської оборонної промисловості, який роками керував центрами, що розробляють ПЗ для ракетної та авіаційної техніки РФ, та був заступником гендиректора підприємства, що випускає «Іскандери» та «Панцирі». Штілєрман і Карпов були партнерами в ТОВ «СИБ» та його правонаступнику ЗАО «СИБ» фактично до кінця 2022 року, коли частки Штілєрмана та його дружини були викуплені Карповим на торгах через банкрутство.
На момент виїзду до України за Штілєрманом у Росії тягнувся борговий шлейф у 1,6 мільярда рублів (близько 18–20 мільйонів доларів). Такі борги зазвичай стають нездоланною перешкодою для виїзду з РФ, проте Штілєрман зміг покинути країну, хоча його родина залишалася в Москві до 2025 року. Примітно, що у 2016 році його позбавили російського громадянства, але до вересня 2018 року він через суди, включно з Конституційним судом РФ, намагався його відновити. На початку 2018 року він навіть провів близько пів року в СІЗО «Матроська тиша» за підозрою у шахрайстві, де його адвокати записували ролики з апеляціями до слів Путіна про захист бізнесу.
Поки Денис Штілєрман перебував в Україні, його друга дружина Світлана до лютого 2022 року володіла великою московською девелоперською компанією «Специализированный застройщик Дело», партнерами якої були «Газпром», «Сбербанк» та «Альфа-Банк». Сьогодні власник Fire Point стверджує, що розлучений, а його родина мешкає в іншій країні.
Ці факти змушують замислитися над доцільністю інвестування колосальних сум бюджетних коштів саме в Fire Point. Постає питання, скільки інших технологічних рішень не отримали підтримки через фаворитизм щодо цього близького до влади монополіста. Якщо Денис Штілєрман мав такий бекграунд у РФ, чи можуть українські платники податків бути впевненими в прозорості використання їхніх грошей зараз? Також не виключено, що Штілєрман є лише формальним «фасадом», а реальний контроль здійснюють інші особи. Оскільки від Fire Point зараз залежить обороноздатність країни, критично важливо розуміти, чи не є стратегічне підприємство лише інструментом для майбутнього «кеш-ауту» та легалізації сотень мільйонів доларів у приватні кишені.
