Усе починалося досить буденно. За непідтвердженими даними, хтось на Банковій — ймовірно, Кирило Тимошенко — шукав шляхи для ефективного освоєння мільярдних бюджетів. Вибір припав на Міністерство у справах ветеранів. Ключовою фігурою в цьому відомстві став перший заступник міністра Віктор Байдачний — виходець із Дніпровського регіону, вихований в адміністрації Валентина Резніченка. Саме Байдачний виступав «амбасадором» схеми: він особисто відвідував регіони, переконуючи обласні адміністрації приєднатися до реалізації «типових проєктів». Умови були прості: міністерство спрямовує кошти та проєктну документацію, місцева влада організовує тендери, закладаючи туди відповідні маржі. Контроль за фінансовими потоками залишався виключно за міністерством, яке в разі виникнення проблем могло одним рішенням перекрити фінансування. Зручна та вертикально інтегрована система.
NGL.media вдалося зібрати докупи всі пазли цієї схеми. Журналістське розслідування Альони Маліченко оприлюднило архівне групове фото «Команди Резніченка» за 2018 рік. На знімку чітко видно Віктора Байдачного, поруч із ним — Володимира Юрченка, а дещо осторонь, у тіні, — Юрія Голика.
Саме Юрченко, будучи засновником благодійного фонду «Пісні, народжені в АТО», став ключовою ланкою: цей фонд замовив у закарпатського підприємця Юрія Ерделі типовий проєкт для ветеранських просторів — той самий, що згодом ліг в основу державної програми. Важливо, що проєкт з’явився у реєстрі будівельної діяльності 24 квітня 2025 року, тобто за 55 днів до офіційного ухвалення урядової постанови. Згодом фонд передав документацію міністерству, а Байдачний, перебуваючи на посаді, особисто підписував усі дозволи на її використання.
Сам проєктувальник Ерделі запевняє, що працював за символічну гривню, мовляв, «це ж для ветеранів». Чоловік стверджує, що працював без відпочинку, проте на питання, звідки дізнався про таке «замовлення», відповісти не зміг, як і пригадати назву самого фонду. Керівник фонду Юрій Шуліка пояснює появу своєї організації в центрі державної будівельної програми доволі абстрактно: «Подзвонили якісь люди з міністерства і запропонували». Хто саме телефонував і чому вибір впав саме на них — для Шуліки залишається «таємницею».
Цікаво, що дружина Шуліки, Наталія, у 2017 році координувала фестиваль із такою ж назвою від Дніпропетровської ОДА та очолювала управління з питань учасників АТО. Байдачний у той самий період працював провідним інспектором у відділі патріотичного виховання цієї ж адміністрації — тобто був у підпорядкуванні Наталії Шуліки. Обидва є засновниками «Дніпропетровської обласної спілки воїнів АТО».
Юрія Голика, якого в медіа роками називали головним «ідеологом» та «куратором» програми «Велике будівництво», теж пов’язують із цим фестивалем, який він публічно називав «нашим». Саме через цей фонд Голик виїхав за кордон після обшуків 2023 року — як водій-волонтер через систему «Шлях». Голик проходить фігурантом у справі НАБУ щодо розкрадання 392 млн грн за часів каденції Резніченка. У 2024 році слідчі з’ясували, що матеріали справи «зливалися» самому Голику — це призвело до обшуків у працівника НАБУ та підозри у розголошенні таємниці. Потім відбулися два обшуки безпосередньо в помешканні Голика.
Паралельно реалізується інший масштабний проєкт Мінветеранів — Національне військове меморіальне кладовище. За даними Bihus.Info, на тендер першої черги (1,75 млрд грн) подався лише один учасник — концерн, заснований наступного дня після оголошення торгів. Слід веде до того ж Голика, а головний архітектор меморіалу Сергій Дербін співпрацював з ним ще за часів «Великого будівництва». Офіційно за будівництво кладовища від міністерства звітує все той же Байдачний.
Результати програми виглядають катастрофічно. У липні 2025 року Кабмін виділив 446 млн грн, будівництво розпочалося у семи громадах: Кривий Ріг, Луцьк, Житомир, Буча, Ужгород, Кременчук, Івано-Франківськ. Ввести об’єкти в експлуатацію мали до 1 грудня, проте жоден термін не було дотримано. У Кременчуці договір із підрядником уклали 10 листопада, а дедлайн встановили на 20 листопада — тобто десять днів на зведення будівлі площею 1500 кв. м. Усі сім тендерів виграв єдиний учасник — умови конкурсів були виписані під конкретний результат. Підрядник у Кременчуці мав досвід виконання робіт на 2 млн грн, але отримав контракт на 132 млн грн. Виявлено завищення кошторисів: у Кременчуці — на 2 млн грн, у Кривому Розі — на 2,6 млн грн, в Ужгороді — понад 7 млн грн.
На сьогодні не відкрито жодного центру. У Луцьку прогнозують завершення не раніше червня. Питання про те, хто фінансуватиме утримання цих просторів після введення в експлуатацію, залишається відкритим. «Міністерство зараз вирішує», — розводить руками керівник місцевого УКБ.
Тим часом у лютому 2026 року уряд затвердив продовження програми — 1,1 млрд грн для ще 15 громад.
Віктор Байдачний відмовився від спілкування з медіа. Юрій Голик заперечує будь-яку причетність до програми, називаючи такі публікації «фантазіями та домислами». Хоча факт знайомства з Байдачним він підтвердив, додавши, що «вже років сім-вісім нічого про нього не знає».
Сім-вісім років. Саме стільки часу вони пліч-о-пліч займаються «будівництвом».
