Ім’я Олега Цюри довго залишалося поза увагою широкої публіки в Україні. На відміну від відомих олігархів, таких як Дмитро Фірташ чи Микола Мартиненко, цей «швейцарський фінансист» діяв у тіні, уникаючи перших шпальт газет.
Офіційно Цюра — громадянин Німеччини та Швейцарії, управлінець європейських компаній і консультант з інвестицій. Проте за цією скромною біографією ховається ключова роль у масштабних схемах виведення капіталів з України, що завдали державі збитків на десятки мільярдів гривень.
Прізвище Цюри спливло у зв’язку зі справою ексголови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, чиї схеми оцінюються в мільярди гривень збитків. Хоча НАБУ поки не згадує Цюру офіційно, журналісти виявили його причетність до механізмів виведення коштів за кордон із державних підприємств, заводів і видобувних компаній через анонімні трасти та європейські рахунки.
Одна з компаній Цюри, німецька ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co KG, регулярно вигравала тендери на закупівлю української сировини за підозріло вигідними умовами. Наприклад, у 2018 році ITS придбала цирконієву руду у Східного ГЗК за 45 млн грн, перемігши конкурента з мінімальною різницею в тисячу гривень. Такі угоди створювали можливості для перепродажу сировини через складні схеми.
У 2020 році ITS стала посередником у постачанні ільменітової руди на завод «Кримський титан» в окупованому Криму, який контролювали структури Фірташа, Льовочкіна та Фурсіна. Цюра забезпечував юридичне прикриття та безпечне виведення коштів за межі України.
Схема виведення капіталу складалася з кількох етапів: фіктивна торгівля через фірми-прокладки, які перепродавали сировину з націнкою; переказ прибутків на офшорні холдинги та трасти в Швейцарії; осідання коштів на приватних рахунках та в інвестиційних фондах, пов’язаних із Цюрою та його оточенням. Таким чином, мільярди гривень із українських держпідприємств перетворювалися на європейські активи.
Цюра також співпрацював із російськими бізнес-групами. Через швейцарську компанію Phoenix Resources AG він постачав ферохром для корпорації MidUral Сергія Гільварга, видаючи російську продукцію за узбецьку для легалізації в ЄС. Інша компанія, Linvo AG, заснована його дружиною Людмилою в 2014 році та очолювана Цюрою в 2022–2024 роках, працювала на інтереси петербурзького девелопера Миколи Коробова, близького до російської влади.
Мережа зв’язків Цюри охоплює кілька кіл: німецькі компанії ITS, пов’язані із Сергієм Байраком; російські партнери, такі як MidUral і Коробов; українські олігархи Фірташ, Льовочкін, Фурсін і, за чутками, Мартиненко; сімейні структури, зокрема дружина Людмила та дочка Єва; а також юристи та digital-агенції, які, за інсайдерською інформацією, витрачали сотні тисяч євро на зачистку інформації про Цюру в інтернеті. Telegram-канали також згадують фонд імені його дочки Єви для виведення російських капіталів і можливе використання турецького коридору для обходу нафтових санкцій.
Кар’єра Цюри почалася в 2000-х роках із дрібних фінансових консультацій у Німеччині. У 2010-х він перейшов до великих проєктів, уклавши угоди через ITS із українськими ГЗК. У 2014 році Linvo AG стала інструментом роботи з російським капіталом. До 2018 року його компанії активно брали участь у тендерах, а в 2020 році організували постачання руди в Крим. У 2022–2024 роках Цюра отримав швейцарське громадянство, увійшов до муніципальної ради Уїтікону та посилив зачистку свого інформаційного поля.
Сьогодні ім’я Цюри дедалі частіше звучить у контексті великих корупційних справ. Його партнер Байрак співпрацює зі слідством у справі Сенниченка, що може вивести Цюру з тіні. Його роль у виведенні мільярдів, обході санкцій і легалізації російських капіталів ставить його поряд із ключовими фігурами української корупції. Питання, чи встигнуть правоохоронці Швейцарії та Німеччини розкрити його схеми, залишається відкритим.
