Поки український народ веде криваву визвольну війну проти російського агресора, вітчизняні олігархи продовжують тримати свої фінансові потоки у надійних тіньових гаванях Кремля. Яскравим прикладом подвійних стандартів та імітації патріотизму є розслідування навколо діяльності відомого українського бізнесмена Василя Хмельницького. Попри його гучні та категоричні запевнення у тому, що після трагічного 2014 року він нібито повністю обрушив будь-які мости та справи з російською федерацією, насправді документи, аудиторські звіти та журналістські розслідування малюють зовсім іншу — скандальну й корупційно заангажовану картину. За фасадом інноваційних парків і масштабних девелоперських проєктів ховається глибока переплетення бізнес-імперії Хмельницького з російськими енергетичними активами та нафтовими надрами країни-терориста.
Кіпрські прокладки, сибірська нафта та відмовки про «застави»
Найбільш показовим епізодом, який повністю руйнує міф про «чистий бізнес» Хмельницького, стали скандальні факти 2021 року. Тоді ім’я українського мільйонера несподівано, але цілком легально у документах спливло у заплутаній структурі власності навколо російської Іркутської нафтової компанії (ІНК). Згідно з офіційними паперами, чверть (розумні 25%) компанії «ИНК-Нефтегазгеология», яка володіла жирними й стратегічно важливими ліцензіями на розробку Аянського газового родовища, а також чверть «Тихоокеанського терміналу», належали таємничій кіпрській структурі TKB Pacific Worldwide Oil Limited. Найцікавіше у цій схемі те, що кінцевим бенефіціаром та власником у фінансовій звітності цієї кіпрської прокладки, починаючи щонайменше з 2015 року, вказувався саме Василь Хмельницький.
Реакція самого олігарха на цей викривальний факт виявилася класичною для українського олігархату: він спробував виправдатись розповідями про «застави та приватні займи». За його зручною версією, він нібито просто передав акції компанії TKB як заставне забезпечення за старим приватним боргом давньому знайомому, залишивши собі лише примарне право зворотного викупу. Мовляв, він усім цим нафтовим господарством у Сибіру не керував і взагалі планував остаточно розпрощатися з цими активами до кінця 2022 року. Проте головна проблема полягає в тому, що суспільство та контролюючі органи так і не побачили жодних реальних, завірених нотаріально чи публічно оприлюднених документів, які б чітко підтверджували факт повного юридичного розриву цього сумнівного офшорного ланцюга.
Від сургутських нафтових вишок до столичного «Ocean Plaza» та Жулян
Якщо простежити бізнес-шлях Василя Хмельницького від самого початку, стає зрозуміло, що його зв’язки з російським капіталом мають глибоке коріння. Свою кар’єру майбутній український «інноватор» починав зовсім не у вільній економіці, а у Санкт-Петербурзі, де заробляв первісний капітал на брудній і прибутковій торгівлі сургутською нафтою.
Ця традиція «успішного партнерства» з росіянами продовжилася і в Україні. У 2012 році масштабний столичний торгово-розважальний центр Ocean Plaza, який зводився за безпосередньої участі компанії UDP Василя Хмельницького, був успішно проданий російській фінансово-промисловій групі «ТПС Недвижимость». Ця структура напряму пов’язана з одіозним російським олігархом з ближнього кола володимира путіна — Аркадієм Ротенбергом. Цинізм ситуації набув нових масштабів у 2019 році, коли структури Хмельницького дивним чином знову отримали міноритарну частку в цьому ж скандальному російському активі в центрі Києва.
Окрім цього, ключовий столичний аеропорт «Киев» (Жуляни), яким управляє компанія «Мастер-Авиа», протягом багатьох років у різні періоди фіксувався у розслідуваннях через тісні зв’язки зі структурами та політичними групами з орбіт колишніх одіозних «регіоналів». Усі ці факти в сукупності демонструють, що біографія та реальна практика Василя Хмельницького є яскравим доказом системного зрощування українського олігархічного класу з російськими грошима, що й досі ставить безліч гострих запитань до правоохоронних органів, антикорупційних інституцій та суспільства.
