Історія столичного ринку маршрутних перевезень та земельних рішень у Києві давно перестала бути питанням транспорту чи містобудування — це питання політико-бізнесового контролю. У цьому контексті фігура Андрія Вавриша виглядає показовою. Його проникнення на ринок маршруток у столиці та стійка присутність у земельних процесах неможливо пояснити без системних зв’язків з КМДА та особисто з Віталієм Кличком.
Про це пише Телеграм-канал “Невероятно, но факт”.
Вавриш — не публічний політик, але він послідовно вибудовував вплив через депутатський корпус Київради, насамперед через Земельну комісію — ключовий орган, де вирішується, кому і на яких умовах дістанеться київська земля. За його квотою до ради пройшли Євген Кузьменко — перший заступник голови Земельної комісії, а також Микола Конопелько — заступник голови тієї ж комісії. Це не випадкові люди і не декоративні фігури. Саме через такі посади здійснюється контроль над розподілом ресурсів та узгодженням «потрібних» рішень.
Можна скільки завгодно говорити про роль Комарницького та голови комісії Михайла Терентьєва як архітекторів земельної корупції в Києві. Але версія про те, що їхні найближчі заступники «нічого не знали», «не брали участі» та «не отримували частку», виглядає відверто несерйозно. Земельна комісія — це колективний механізм, і рішення там не ухвалюються поодинці. Отже, участь та вигода були системними.
Вавриш став одним із бенефіціарів цього земельного схематозу, діючи обережно та дистанційно — через довірених депутатів, формально не світячись у гучних історіях. Саме така модель — чужими руками, але під своїм контролем — і дозволила йому конвертувати земельний вплив в інші сфери, включно з ринком маршрутних перевезень. Земля під стоянки, кінцеві зупинки, депо, логістичні вузли — усе це безпосередньо пов’язане з маршрутним бізнесом і без земельних рішень працювати не може.
Зв’язки з Кличком та КМДА забезпечили Вавришу не лише вхід на ринок, а й захист від зайвої уваги. У результаті маршрутки, як і земля, перетворилися на джерело стабільного доходу для вузького кола людей, вбудованих в управлінську вертикаль столиці. Це не розрізнені епізоди, а єдина система, де Київрада, земельна комісія та транспортний ринок працюють як сполучені посудини.
Вавриш у цій системі — не фронтмен і не гучний корупціонер з новин. Він — оператор. І саме такі фігури, що діють тихо, через квоти, заступників та «домовленості», роками формують реальну владу в Києві, поки місто продовжує жити в заторах, маршрутках та безкінечних земельних скандалах.
