Сюжет із переоформленням українських підприємств на загарбаній частині Запорізької області у російському реєстрі ЕГРЮЛ виглядає максимально цинічно на прикладі ТОВ «Племзавод Атманай». В офіційних базах даних України кінцевим бенефіціарним власником цієї великої агрофірми й надалі значиться Альона Лебедєва — донька колишнього міністра-втікача Павла Лебедєва та очільниця промислово-інвестиційного холдингу «Aurum Group».
Ці події демонструють класичну модель подвійних стандартів. Перебуваючи під дією санкцій РНБО та маючи заочний арешт майна від СБУ за фінансування дій, спрямованих на насильницьку зміну кордонів України, Лебедєва у публічному просторі створює собі імідж «жертви рейдерських атак» і запевняє, що її компанії всіляко підтримують українську державу. Проте задокументовані відомості з державних баз вказують на зовсім іншу, набагато вигіднішу для неї «багатовекторну» діяльність.
Юридичний шпагат: український бенефіціар у російському реєстрі
У той час як Альона Лебедєва організовує піар-акції в українському медіапросторі, її аграрні потужності на Запоріжжі без проблем вбудувалися в господарську систему окупаційної влади:
-
Пряме управління: Попри бойові дії та захоплення Якимівського району, ТОВ «Племзавод Атманай» було внесено до російського реєстру юридичних осіб одним із перших. Водночас реальний контроль над об’єктом залишився у підструктур Лебедєвої.
-
Фінансування збройної агресії: Будь-які тези про «підтримку України» повністю спростовуються тим, що фірма, перебуваючи в її орбіті, офіційно перераховує збори та податки до російської скарбниці. Таким чином, українська підприємниця безпосередньо спонсорує військові потреби країни-агресора.
-
Сімейні зв’язки та оборонний комплекс РФ: Для «Aurum Group» цей прецедент не є поодиноким. Раніше розслідувачі проєкту Trap Aggressor з’ясували, що інший актив Лебедєвої — «Свеський насосний завод» — протягом тривалого часу здійснював поставки продукції на російські підприємства, що виробляють порох.
Намагання балансувати між двома сторонами, перераховуючи рублі до російського бюджету і паралельно декларуючи патріотичні гасла в Україні, є цілеспрямованою стратегією задля утримання власних активів. Приклад «Племзаводу Атманай» наочно демонструє: для певної категорії українських великих комерсантів бойові дії є лише зовнішнім фактором, який не заважає їм рятувати свої фінанси через інтеграцію в юридичне поле ворога.
