У межах проєкту «Провокація злочину і викривачі: світові підходи та український досвід» вже згадували справу, судовий розгляд якої перебуває під пильною увагою журналістів. Видання «Ракурс» розглядає її в контексті запровадження світових практик щодо використання викривачів у правосудді.
Справу агрофірми «Квіти України» можна назвати показовою, проте є підстави сумніватися, що вона стане прецедентом у позитивному сенсі для правозастосовної практики. Попри зусилля антикорупційних органів провести її через Вищий антикорупційний суд, вона скоріше залишиться суперечливим прикладом.
Європейський досвід і принципи ЄСПЛ
Практика використання викривачів у США становить інтерес для України, особливо з огляду на антикорупційну підтримку з боку Сполучених Штатів. Однак із юридичної точки зору визначальним є досвід європейських країн, закріплений у рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Згідно з позицією ЄСПЛ, викривач не повинен бути активним ініціатором злочину, і якщо без його участі злочин не відбувся б, така ситуація розцінюється як провокація. Суд ретельно аналізує, чи розпочалася реалізація злочину без втручання правоохоронців.
У справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» ЄСПЛ наголосив: «Суспільні інтереси не можуть виправдати використання доказів, отриманих шляхом підбурювання до злочину правоохоронцями. Якщо дії агентів під прикриттям стали визначальним фактором у вчиненні злочину, і без них він не відбувся б, це вважається провокацією».
Роль викривачів у справі «Квіти України»
Справу роблять особливо цікавою викривачі та їхня активна роль у подіях. Зокрема, мова йде про тодішнього віцепрем’єр-міністра Олександра Кубракова та його підлеглого Олександра Доценка.
На відміну від європейської практики, українське обвинувачення не дало оцінки їхнім активним діям, хоча один із викривачів, ймовірно, межував із провокацією злочину. Без їхніх ініціативних дій не відбулося б ані пропозиції неправомірної вигоди, ані детального документування обвинувачених, а можливо, й самої справи.
Як розпочалася справа
Кримінальне провадження ініціював керівник департаменту Мінінфраструктури Олександр Доценко. Напередодні він зустрівся з директором ДП «Укркомунобслуговування» Аллою Сушон щодо договорів цього підприємства з ТОВ «Сітігазсервіс». Доценко порушив питання про проблеми з договорами та необхідність їхнього обговорення з міністром Кубраковим. Розмову він таємно записав і вже наступного дня подав заяву до НАБУ про пропозицію неправомірної вигоди.
Примітно, що у своїй заяві Доценко не вказав ані конкретного ініціатора хабара, ані його предмета. Проте НАБУ негайно розпочало розслідування, оперативно залучивши велику кількість детективів.
Викривач нового рівня
Наступного дня після заяви Доценка викривачем стає сам віцепрем’єр Кубраков. Це створило прецедент — вперше в історії України викривачем став високопосадовець такого рівня. Раніше подібну роль відігравав лише ексголова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко, якого згодом звинуватили у створенні злочинної організації. Нині він перебуває в міжнародному розшуку.
Чи був компроміс із правоохоронцями?
ЗМІ повідомляли, що за пів року до подання заяви до НАБУ щодо можливого хабара Кубраков сам був фігурантом кримінального провадження. Однак підозру йому так і не оголосили.
Виникає питання: чи дійсно слідство не знайшло підстав для підозри, чи Кубраков пішов на співпрацю, передаючи записи розмов? За деякими повідомленнями, він мав прямі контакти з НАБУ, а його співпраця могла стати способом уникнення відповідальності.
Роль викривача Доценка та його зв’язки
Окрім зв’язків з НАБУ, Доценко має інші неоднозначні контакти. Він є випускником Російської академії державної служби при президенті РФ, що викликає питання щодо можливого російського впливу.
Цікаво, що приблизно в той же період НАБУ завершило розслідування щодо посадовців ДП «Украерорух» через фінансові махінації. Саме під час цієї справи у 2019 році Доценко вперше засвітився у співпраці з НАБУ.
Чи була це спецоперація?
Сукупність факторів — від активної ролі викривачів до швидкої реакції НАБУ — створює враження, що Кубраков і Доценко могли бути інструментами у заздалегідь спланованій спецоперації. Велика кількість збігів викликає підозри щодо справжніх мотивів справи.
Отже, справа «Квіти України» порушує важливі питання про межу між викривальною діяльністю та провокацією злочину. Якщо ж викривачами стають посадовці з сумнівною репутацією, це ще більше підриває довіру до антикорупційної системи України.
