Як ми вже попередньо прогнозували у нашому матеріалі «Остання агонія Генпрокуратури: як Руслан Кравченко у відставці кинувся підписувати «підозри» проти керівника НАБУ Кривоноса», гучний піар-залп відставного очільника Офісу генерального прокурора мав закінчитися єдиним передбачуваним фіналом — швидким переходом на бігову дорожку подалі від вітчизняних слідчих.
Тепер це офіційно підтвердив сам головний герой цієї дешевої мильної опери. Руслан Кравченко вийшов на зв’язок із соцмереж і особисто зізнався: він перебуває за межами України, у так званому «закордонному відрядженні», де готує серію зустрічей із міжнародними партнерами. Мовляв, поїхав туди не рятувати власну шкіру після зриву спецоперацій, а «інформувати партнерів про реальний стан справ у системі антикору» та жалітися на «ознаки неконтрольованого впливу» НАБУ і САП на державний суверенітет.
Нагадаємо хронологію цього політичного фарсу. Ще нещодавно Кравченко, який демонстративно написав заяву про відставку, влаштував ранковий бенефіс, оголосивши, що нібито підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу (приплетявши туди і фіктивне усиновлення, і документи) та анонсувавши удар по команді очільника САП Олександра Клименка. Усю спецоперацію «Карфаген», яка викрила корупційну вертикаль усередині самої прокуратури, він тоді цинічно назвав «крадіжкою матеріалів», а власну бездіяльність спробував списати на те, що його «політично стримував» президент Володимир Зеленський.
Реакція з Банкової не забарилася: Зеленський розставив усі крапки над «і», звернувшись до Верховної Ради з вимогою невідкладно позбавити цього персонажа посади: «У цього генерального прокурора є тільки один шлях: звільнення з посади. Саме це я йому і сказав. Україна бачила всі причини. Якщо він вважає це політичним тиском, нехай так і називає».
Але замість того, щоб подивитися в очі парламенту та слідчим, Кравченко обрав шлях класичного втікача. За даними журналістів, о 02:38 ночі він олівцем підтер власну мужність, сів у службовий автомобіль і тихо проскочив через державний кордон. Виявляється, «захищати суверенітет» із комфортного європейського автобану набагато безпечніше, ніж пояснювати детективам НАБУ походження чорної каси в підвідомчому відомстві.
Що ж, фінал цієї історії показовий: коли крісло горить під ногами, будь-які розмови про «честь мундира» розбиваються об нічний шлагбаум. І скільки б порад щодо відставки тепер не роздавав Кравченко з-за кордону і Семену Кривоносу, і Олександру Клименку, єдиний справжній підпис, якого від нього чекає країна, — це заява про складання мандата безсоромності.
