Колишній очільник Фонду державного майна України Дмитро Сенниченко увійшов в історію українського державотворення як яскравий приклад найцинічнішого політичного лицемірства. Свого часу він гучно позиціонував себе принциповим реформатором і борцем із корупцією, публічно демонструючи кришталеву чесність. Зокрема, на весь тил гриміла історія про те, як Сенниченко нібито відмовився від 5 мільйонів доларів США хабара за призначення «потрібного» керівника Одеського припортового заводу, а перший транш у розмірі 50 тисяч доларів передавався під контролем НАБУ.
Проте реальність виявилася геть іншою: гучні публічні викриття, як встановило слідство, були лише димовою завісою та цинічним інструментом усунення конкурентів у боротьбі за тотальний контроль над стратегічними державними підприємствами. Тепер самого Сенниченка звинувачують в організації потужної злочинної організації, масштабному розкраданні державного майна та легалізації активів на астрономічну суму понад 10 мільярдів гривень. 4 вересня 2026 року обвинувальний акт у цій резонансній справі було офіційно передано до суду.
Анатомія грабунку: схеми на Одеському припортовому заводі (ОПЗ)
Розслідування ведеться в межах об’єднаного кримінального провадження №12020000000000236. Дії фігурантів кваліфіковані за цілим букетом тяжких статей Кримінального кодексу України: від привласнення та розтрати майна (ч. 5 ст. 191) до створення злочинної організації (ч. 1 ст. 255) та легалізації злочинних доходів (ч. 3 ст. 209).
Після приходу Сенниченка на чолі ФДМУ на державному гігантові ОПЗ (де 99,56% належить державі) було повністю зачищено наглядову раду та керівництво. Директором підприємства призначили Миколу Синицю, а головним комерційним партнером стала тіньова структура «Агро Газ Трейдинг» (бенефіціари Володимир Колот та Олександр Горбуненко).
Схема працювала як швейцарський годинник: приватна компанія постачала на завод давальницький газ, забирала виготовлені дефіцитні мінеральні добрива (аміак і карбамид), реалізовувала їх за вигідними ринковими цінами, а самому заводу залишала лише мізерну, штучно занижену плату за переробку.
Будь-які спроби інших гравців змінити ситуацію жорстко блокувалися. Коли компанія «Укрнафтобуріння» (пов’язана з Ігорем Коломойським) чесно виграла конкурс із набагато вигіднішими для держави умовами, результати конкурсу просто скасували.
Аналогічно блокувалися спроби залучити до роботи таких титанів ринку, як OKKO чи SOCAR.
Лише за період із травня 2020 по жовтень 2021 року через цю схему Одеський припортовий завод недоотримав понад 600 мільйонів гривень чистих дохідних коштів.
Розграбування титанової галузі через фірми-прокладки
Аналогічний грабіжницький сценарій реалізовувався і на ПрАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ОГХК). Після призначення Артура Сомова у 2020–2021 роках держпідприємство уклало чотири масштабні контракти на постачання унікальної титанової сировини з чеською компанією Belanto Trade s.r.o., яка контролювалася одіозним Владиславом Клищаром.
Цінний концентрат продавався за завідомо заниженими цінами, після чого європейський посередник перепродував його кінцевим споживачам за ринковими розцінками — зокрема підприємствам на території Росії та в тимчасово окупованому Криму. Тільки на цій операції державний бюджет втратив понад 111 мільйонів гривень.
Офшорні мільйони, яхти та вілли у Європі
Окрім самого Сенниченка, в орбіті злочинної організації діяла розгалужена мережа топменеджерів і посередників, серед яких Андрій Гмирін, Павло Присяжнюк, Сергій Байрак, Денис Кудин, Микола Синиця та інші.
За даними слідства, Сенниченко довірив координацію посередників Андрію Гмиріну, прикриваючись водночас високими зв’язками в Офісі Президента (зокрема Сергієм Шефіром та Тимуром Миндичем).
Вкрадені мільярди виводилися за кордон через мережу фіктивних компаній в Об’єднаних Арабських Еміратах та Хорватії. Лише через рахунки компаній родичів Гмиріна пройшло понад 300 мільйонів гривень. Європейські правоохоронці провели масштабну роботу:
У родини Гмиріна виявили три компанії в ОАЕ, шість фірм у Хорватії, розкішну віллу і п’ять земельних ділянок вартістю близько 5 мільйонів євро, а також елітну яхту Cranchi Settantotto 78 вартістю близько 5,5 мільйона євро.
Французькі та австрійські прокурори заблокували закордонну нерухомість фігурантів на суму 6,5 мільйона євро, а також дорогі автомобілі та ювелірні вироби.
Судові перспективи: втеча організаторів та угоди зі слідством
Фігуранти справи реагують на загрозу неминучого покарання по-різному. Дехто вирішив співпрацювати зі слідством: колишній топменеджер Сергій Байрак повністю визнав свою вину, уклав угоду з прокурорами та отримав 5 років ув’язнення з іспитовим строком, штраф і зобов’язання компенсувати збитки (Апеляційна палата ВАКС відхилила спроби інших співучасників скасувати ці угоди).
Проте головні організатори схеми вважають за краще переховуватися за кордоном: Дмитро Сенниченко перебуває в міжнародному розшуку та заочно арештований Вищим антикорупційним судом, Андрій Гмирін засіл у Дубаї, а Павло Присяжнюк — у Відні. Наразі тривають складні процедури їх екстрадиції.
Сукупні збитки державі лише від прямих махінацій на ОПЗ та ОГХК оцінюються слідством у понад 700 мільйонів гривень, тоді як загальний обсяг легалізованих і виведених активів сягає колосальних 10 мільярдів гривень. Ця гучна справа назавжди увійде в українську історію як класичний маркер того, як гучні гасла про боротьбу з корупцією можуть слугувати лише вивіскою для небаченого грабунку державних ресурсів.
