Український банкінг — це завжди детектив із переплетінням високої політики, олігархічних інтересів, європейських поглинань та російських грошей. Відомий банкір і колишній заступник міністра фінансів Олександр Савченко розповів розлоге «генеалогічне дерево» того, як створений ним фінансовий інституційований проєкт пройшов шлях від амбітної ідеї під гітарні акорди до скандального націоналізованого «Сенс Банку».
Його формула звучить максимально символічно: “Сенс Банк – це колишній Альфа-Банк. Колишній Альфа-Банк – це УніКредит Банк. Колишній УніКредит Банк – це Банк Австрії Кредитанштальт, який я створив в Україні”.
Від гітари Леоніда Кучми до «королівського» банку Ротшильдів
Усе починалося у 1997 році. Тоді Олександр Савченко спільно з банком «Аваль» та Міжнародною фінансовою корпорацією ініціював створення нового банку, а до 1999 року очолював його правління (у 1998 році установу визнали найкращим іноземним банком в Україні). До слова, за плечима у Савченко вже був досвід роботи заступником голови Національного банку, виконавчим директором ЄБРР у Лондоні, а згодом (2005–2009 рр.) він знову повернувся до крісла заступника голови НБУ.
Щоб залучити потужні європейські інвестиції, Савченко влаштував історичну зустріч керівника австрійського «Кредитанштальту» з тодішнім президентом України Леонідом Кучмою. Переговори пройшли в неформальній атмосфері: “Кучма і на гітарі грав – ну, молодець, добре себе показав”. Австрійці настільки вразилися, що вирішили інвестувати в Україну. Восени 1997 року в Києві на вулиці Івана Франка відкрився «Кредитанштальт Україна», який працював виключно з корпоративними клієнтами. На той час його активи складали лише 21 млн гривень (порівняно з 2 млрд у тодішнього гіганта «Промінвестбанку»).
Сам «Кредитанштальт» мав королівську історію: заснований однією з гілок родини Ротшильдів у XIX столітті, він згодом пережив банкрутство під час Великої депресії, нацистську анексію та післявоєнну націоналізацію австрійською державою.
Європейська карусель: від Відня до Мілана
Далі історія банку перетворилася на справжню європейську міграцію:
-
Прихід Bank Austria: Коли «Кредитанштальт» втратив політичних покровителів, його контрольний пакет виставили на продаж. Купив його Bank Austria (муніципальний державний банк). Савченко робить вкрай показове застереження з цього приводу: “Там, де є держава, завжди проблеми, там завжди корупція, і ми не виключення”. Улітку 1999 року український банк перейменували на «Банк Австрія Кредитанштальт Україна».
-
Німецький слід (HVB): У 2000 році всю австрійську групу поглинув німецький німецький німецький концерн HVB, і в лютому 2002 року український актив став «ХФБ Банком Україна».
-
Італійський UniCredit: У 2005 році сам HVB опинився під контролем італійського UniCredit (у якому, як зазначає Савченко, значну частку тримали бізнесмени з Сицилії). У 2013 році український UniCredit об’єднали з «Укрсоцбанком», після чого банк вирішили виставити на продаж.
Як європейці подарували банк російській «Альфа-Групі»
Фінал цієї європейської одіссеї виявився доволі цинічним. За словами Савченка, банк «якимось дивом» викупила російська «Альфа-Група». Проте «диво» мало абсолютно конкретні бізнес-домовленості.
У жовтні 2016 року UniCredit передав 99,9% акцій «Укрсоцбанку» люксембурзькій компанії ABH Holdings — головній структурі російських олігархів Міхайла Фрідмана та Петра Авена. Натомість італійці не отримали «живих» грошей, а обміняли український актив на міноритарну частку (9,9%) у самому холдингу Фрідмана. У жовтні 2019 року «Укрсоцбанк» остаточно приєднали до «Альфа-Банку Україна».
Замість епілогу: від Ротшильдів до державної кишені
Коло замкнулося у 2022 році. Після повномасштабного вторгнення Росії «Альфа-Банк Україна» екстрено змінив вивіску на «Сенс Банк», намагаючись дистанціюватися від токсичного російського бренду. Проте вже 22 липня 2023 року держава в особі Міністерства фінансів остаточно націоналізувала фінустанову, забравши її у підсанкційних російських бенефіціарів.
Банк, який Олександр Савченко створював разом з австрійськими інвесторами після дружніх посиденьок під гітару Леоніда Кучми, пройшов довгий шлях через Відень, Мюнхен, Мілан і Москву, щоб зрештою повернутися до тієї самої української держави, де, за словами самого ж банкіра, “завжди корупція”.
