Служитель феміди з Шостого апеляційного адміністративного суду Ярослав Василенко після загарбання Криму російською федерацією 25 разів виїжджав на півострів, тоді як його родина володіє незадекларованими об’єктами нерухомості у Севастополі та москві. Про це свідчать матеріали розслідування журнілістів проєкту “Схеми”.
Початковий виїзд зафіксовано 2 липня 2014 року через контрольно-пропускний пункт “Армянськ”, а останній — у липні 2021 року. Суддя розпочав свої поїздки одразу після анексії, коли поняття “окупація” ще тільки формувалося в нормативній площині, і завершив їх уже у період повної визначеності щодо статусу території.
Відомості про перетин кордону журналісти отримали з бази даних прикордонного контролю рф, куди після загарбання півострова вносять усіх осіб, які в’їжджають з материкової частини України. Протягом 2015–2016 років Василенко здійснив ще 8 візитів до Криму. Його перебування там підтверджують і фотоматеріали, оприлюднені родичем посадовця в соцмережі “Одноклассники”. Загалом, за розрахунками авторів розслідування, після окупування півострова суддя провів там щонайменше 206 діб. Понад пів року життя на загарбаній території — це значно більше за короткотривалий візит до близьких.
Журналісти акцентують увагу на очевидних факторах: перебуваючи в анексованому Криму, особа проходить перевірку російських прикордонних служб, підпорядковується законам рф, розраховується російським рублем та сплачує кошти до бюджету країни-агресорки. Виникає логічне запитання: чому представник українського суду не остерігався затримання окупаційними органами? За 25 візитів цей страх так і не з’явився. Це можна пояснити або винятковою сміливістю, або наявністю певних гарантій безпеки від окупаційної влади. Друге припущення виглядає значно вірогіднішим.
Розслідувачі “Схем” з’ясували, що дружина посадовця Олена Василенко є власницею двох апартаментів у преміальному житловому комплексі “Аквамарин” на узбережжі Севастополя загальною площею 115 квадратних метрів. Оформлення права власності відбулося у 2020 році після вступу у спадщину після смерті матері Наталії Сороки. При цьому реєстраційні дії здійснювалися за паспортом громадянки росії, а відповідне рішення ухвалив державний реєстратор у москві.
За результатами перевірки журналістів, цей паспорт є чинним. Новий документ громадянки рф дружина судді отримала у 2015 році у зв’язку з досягненням 45-річного віку, що вказує на наявність у неї російського громадянства й раніше. Попри це, у майнових деклараціях Василенка відсутні згадки як про російське громадянство дружини, так і про севастопольські апартаменти. Оціночна ринкова вартість цих об’єктів може перевищувати 17 мільйонів гривень.
Проте нерухомість у Севастополі — не єдиний прихований актив. Сім’я судді також володіє квартирою в москві на вулиці Льотчика Бабушкіна. Половина цієї квартири площею 72 квадратні метри належить дружині Олені Василенко та доньці Юлії Василенко. Вони оформили право власності ще у 2006 році, використавши паспорти громадян рф. Після призначення на посаду судді Ярослав Василенко жодного разу не відобразив це майно у звітних документах. Приблизна вартість частки дружини оцінюється у 2,5 мільйона гривень.
Отже, за підрахунками медійників, загальна сума незадекларованого майна родини становить близько 20 мільйонів гривень. У підсумку маємо таку ситуацію: український суддя, який чинить правосуддя іменем України, має дружину й доньку із паспортами рф, нерухомість у столиці держави-агресорки та 206 днів досвіду перебування на окупованій території. Усі ці факти виявилися вилученими з офіційних декларацій — документів, які посадовець засвідчує особистим підписом і за достовірність яких відповідає згідно із законом.
Експертка Центру протидії корупції та екскоординаторка Громадської ради доброчесності Галина Чижик підкреслює, що систематичні поїздки українського судді до окупованого Криму є фактичним визнанням юрисдикції рф на півострові. Вона також наголошує на питанні щодо можливих гарантій безпеки з боку окупаційної адміністрації та ризиків стороннього впливу на суддю. Якщо особа з подібними фактами в біографії безперешкодно перебувала на окупованій території, виникає запитання, чим саме обумовлювалася така лояльність з боку окупантів.
Юрист Центру протидії корупції Антон Марчук зазначає: у разі умисного приховування майна законодавство передбачає покарання у вигляді штрафу, громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або обмеження волі на строк до двох років, із можливим позбавленням права обіймати певні посади чи займатися відповідною діяльністю на строк до трьох років. Приховане майно на 20 мільйонів гривень проти 240 годин громадських робіт — помітне співвідношення в межах чинних норм.
Журналісти “Схем” намагалися поспілкуватися з Ярославом Василенком після одного із судових засідань, аби отримати коментарі щодо 25 поїздок до Криму, незадекларованого майна у Севастополі та москві, а також щодо громадянства рф його дружини. Суддя відмовився від коментарів. Медійники також направили йому офіційний письмовий запит, зазначивши, що висвітлять відповідь одразу після її отримання.
Це не перший суперечливий епізод у біографії судді. Ярослав Василенко є випускником Червонопрапорного військового інституту Міністерства оборони СРСР у москві. Працював у системі військових судів України, у 2008 році став суддею Київського апеляційного адміністративного суду, а з 2018 року обіймає посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.
У січні 2014 року він перебував у складі колегії суддів, яка залишила чинним рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо заборони мирних акцій протесту на Майдані. У 2016 році Вища рада юстиції встановила, що таке обмеження права на мирні зібрання було непропорційним, а судді допустили порушення норм права.
При цьому дисциплінарне провадження щодо Василенка тоді порушено не було. Отже, простежується суцільна послідовність етапів: навчання у московському військовому інституті — робота у військових судах — рішення щодо заборони Майдану в січні 2014-го — висновок Вищої ради юстиції без дисциплінарних наслідків — і подальші 25 поїздок до анексованого Криму з набуттям апартаментів у ЖК “Аквамарин”. Усі елементи цієї біографічної лінії пов’язані між собою. Дивує не стільки сама біографія посадовця, скільки той факт, що особа з таким бекграундом і надалі ухвалює рішення в апеляційній інстанції, а незручні запитання їй поставляють лише представники масмедіа.
